Їй мало кровi

та, за котрою злiтаються круки
сiль котрої, спрагло лижуть демони..
криками вiтру переплетенi рухи.
хто вгледiв її лиця-де вони?
ярим сонцем, миром хвиль
зтинався одiж треби,
з корiнням духу в цвiтi зiль,
таемним плаем, простонеба,
у танцi, вже без грат, помiж любовi,
при ватрi, цiлунки якої-зеленi.
та, коли знаеш страху жаль чи болi-
тобi забракне кровi йти по неї